Друга частина трилогії «Пам'ять, Скорбота і Шип» – і знали б ви, як я не люблю розповідати про другі частини. Початок уже відбувся, а фіналу ще не видно, тож треба без спойлерів розповісти щось про книгу.

Отже, у першій частині ми познайомилися з непримітним кухарчуком Саймоном, який став важливим. Його важливість заснована не тільки на тому, що він врятував принца народу, якого багато хто вважав міфом, чи переміг Дракона одним з легендарних мечів. А й тому, що Саймон може мандрувати дорогою снів, і під час таких мандрівок він бачить небезпеку, що загрожує всьому Остен Арду.⠀

На перший погляд, це звичайний сюжет про Обранця, який рятує світ, але історія не зосереджена на одному персонажі. У другій частині нас чекала така кількість персонажів, що я розгублено переживала одразу за всіх.

«Скеля прощання» багата не тільки персонажами, але й минулим континенту. Я побачила стародавні міста Ситхі, зустріла ще один народ, який вважався міфом. Крім того, у фіналі другої частини мені все ще здається, що історія тільки починається .⠀

Читання книги не було легким, бо текст автора не надто динамічний, а навпаки насичений описами та переживаннями персонажів. Саме їхнє майбутнє тримало мою увагу. На жаль, сторінки закінчилися надто швидко, і я знову в режимі очікування.⠀

Якщо ви полюбляєте детальне та продумане фентезі, світи з багатим минулим та складним сьогоденням, то я вам раджу звернути увагу на цикл «Пам'ять, Скорбота і Шип» – це саме те, що треба.

Друга книга саги «Памʼять, Скорбота і Шип» починає набирати більших обертів💃🏻

Сюжет розвивається швидше і динамічніше, зʼявляються розгадки таємниць, нові цікаві герої і розкриваються деякі секрети минулого🗡

Автор все ще дуже майстерно будує сюжет книги, з цікавими поворотами і неочікуваними подіями. Ну і я просто обожнюю Теда Вільямса за створений ним світ: такий комплексний, такий захоплюючий, такий цікавий і такий реальний🤌🏻 Це просто ідеальна книга для приємного ескапізму.

Тут ще більше ідей, які Мартін запозичив для своїх книг (екранізованих в «Гру Престолів») наприклад, прототип Варіса з своїми пташечками. Та і принцеса Міріамель мені схожа на Арью і Сансу одночасно😅

Не хочу більше розповідати, щоб не видати спойлери, але дуже дуже надіюсь що скоро буде переклад заключної частини цієї чудової саги від @apriori.lviv

🖤 Книгу переклала з англійської Олена Волосевич.

🖌 Обкладинка Марії Білінської.

Я розповім вам про історію, яку прочитав.

Це історія про велике королівство, об’єднане силою зброї та харизмою свого покійного вже Короля. Об’єднане воно недавно, і в пам’ять про старі часи деякі частини королівства мають досить широку “автономію”, своїх спадкових правителів, і його мешканці дуже відрізняються один від одного як зовнішністю (через різні кліматичні умови), так і культурно (в тому числі і релігійно).

Це історія про драконів, які стережуть скарби. Їх небагато, вони дуже небезпечні. Але речі, які вони охороняють настільки цінні, що варто ризикнути і завітати до них в гості.

А ще це історія про те, що люди зайди на “своїх” землях. Вони просто витіснили/винищили їх попередніх мешканців (дещо схожих на ельфів Толкіна).

Але ця історія довга, тому ви дізнаєтеся і про те, що ці інші раси не жили тут завжди, а просто дуже давно втекли з своєї батьківщини від Тіні, що там виростала. Припливливони звідти на чудових білих кораблях, до речі (ще один привіт Толкіну).

Це історія про спадкоємця Короля, який через загибель коханої поволі втрачає сам себе, вчиняючи такі злодіяння і змінюючись настільки, що навіть найближчі для нього люди жахаються і подумують про втечу чи навіть зраду (що впринципі одне й те ж).

Це також історія про іншого спадкоємця, який задля збереження свого народу пішов на жахливі злочини, і зрештою став бичем цілого світу.

Це історія про загрозу. Загрозу, яка повільно але невпинно насувається з півночі. І колір цієї загрози — білий...

Це історія про ненависть й помсту. Ненависть настільки давню й глибоку, а помсту - таку виплекану, що у все це просто неможливо повірити (що й роблять переважна більшість людей, вважаючи що все що відбувається навколо — просто збіг кількох поганих обставин).

Це історія про Мечі, про Зиму, що не відступила навіть влітку, і продовжує насуватися туди, де її раніше ніколи не бачили.

А ще це історія про надію. Надію, що давні вороги зможуть забути свої образи і знайдуть хоча б примарний шанс врятувати свій світ.

Цій книзі ставлю балів 8/10, може навіть трішки більше.